ІСТОРІЯ ШКОЛИ

Історія Олександрівської школи

Заснована в 1891 році при церкві і мала назву Ратьківська (Богоявленська) школа грамоти. У списку шкіл церковно-приходських Херсонської єпархії за 1897 рік записано: "Ратьковская (Богоявленская школа грамоти основана в 1891 году в церковной неудобной сторожке. Занятий не было». У 1931 році початкова школа була реорганізована на семирічну. У 1959 році стала називатися Олександрівською середньою школою. Нині це Олександрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Олександрійської районної ради Кіровоградської області. 

                        На місці сучасного Будинку культури в той час була церква. При вході до церкви з вулиці (це з заходу на схід, лівіше сучасного дуба) була маленька хатинка з двома вікнами на південь і двома на схід. Там за спільним столом можна було розмістити 15 учнів. На  початку ХХ століття школу було переведено в приміщення трактиру. В той час землею володів граф Толстой, він і дав наказ з трактиру зробити школу, тут було влаштовано дві класні кімнати, а називалася вона "Ратьковская (Богоявленская) школа грамоты”.  У ній  працювали з дітьми дві вчительки.

            Тоді село закінчувалося, де сільський парк, а на місці парку було сільське кладовище. Далі була панська земля. У кінці села йшла трактова дорога, яка зв’язувала Олександрію з Кременчуком. Ліворуч  дороги (де зараз контора) був трактир.
          У  1912-1913 роках земська управа на кошти землевласників Толстого, Шульгиної, Трефілевої побудувала двоповерхову школу на місці старої. Матеріал для будівлі школи виробляли у селі тут працювали три цегельні.
               Перша – по вул. Ворошилова, біля оселі Козака Василя Феодосійовича, друга – біля оселі Чечітки Станіслава Прокоповича, третя – край села Соніне. Силами селян було споруджено цегельні і випалено велику кількість цегли для школи. Почали класти стіни школи, але приїхала комісія з повіту і, виявивши цеглу неякісною, заставили розібрати і випалити якісну цеглу. Тільки тоді було дозволено класти стіни на майбутню школу.  Двоповерхове приміщення мало чотири класні кімнати і квартири для вчителів на другому поверсі.

 Нашій школі - 120 років!

  

Я навчаюся у сільській школі села Олександрівки. В нашій школі 130 учнів. Раніше я вважала, що школа маленька, але думка змінилася після того, як я відвідала інші школи. В них кількість учнів набагато менше  І ось я задумалася, а якою буде наша школа через 10 років? Я уявляю її собі зовсім іншою, наша школа, напевне ,буде повністю комп'ютеризована  -  це буде школа майбутнього! Дітям не доведеться писати в зошитах, у кожного буде свій комп'ютер, за яким  він буде навчатися. Вчителям не доведеться ходити по класах, вони можуть бути вдома, а урок проводити по онлайн-зв’язку. Домашні завдання перевірятимуться через мережу Інтернет.

        Я вважаю, що  в наш час набагато цікавіше навчатися не в комп'ютеризованому, віртуальному світі, а чути живу мову, перебувати в оточенні своїх ровесників. А як вважаєте ви?

                                                                             ( Ковач Юлія)

        У 2012 році нам усім прогнозують кінець світу, я все одно розповім, що буде через 10 років із нашою школою:

  -   в школі навчається більше 1000-і учнів;
  -  заробітна плата вчителів дозволяє їм відпочивати за кордоном;
  -   наш викладач фізичної культури тренує Молодіжну збірну України з футболу;
  -   ботанічний сад нашої школи можна порівняти хіба що з ботанічним садом в Ялті;
  -    кажете, що зубри занесені до Червоної книги? Та в нашому шкільному заповіднику їх майже 30пар;
  -     всі учні замість зошитів і книжок носять з собою іРеd

                                                                     (Пальцев Влад)

Наша школа найгарніша,

Наймиліша із усіх.

Вчителі тут найдобріші

Завжди в ній лунає сміх!

В кожному куточку школи,

Де не станеш — позитивно,

Наша школа вже відколи

Має гарні перспективи!

Завжди в ній лунають пісні,

Радісно та легко нам,

Здобули стосунки тісні

Завдяки викладачам.

Дуже вдячні батьку й ненькі,

Що вели до школи нас—

Низький уклін всім вам, рідненькі,

Що б ми робили тут без вас!                              (Т. Бабич)